Одна з головних турбот батьків – це турбота про те, щоб діти вчилися, здобували широкі й різноманітні знання, а також уміння й навички, необхідні для життя й для майбутньої спеціальності. Діти вчаться у школі, але їхні успіхи багато в чому залежать від батьків, від того, як вони організували підготовку дитини до школи, від їхньої допомоги в перші роки навчання.

Навчання – найважливіший обов’язок дітей. Батьки повинні проявляти інтерес до всіх деталей шкільного життя, до розповіді про те, що відбувалося в класі, що пояснювали вчителі на уроках, що було задано додому, як оцінили роботу учня. Під час таких бесід батьки бачать, які предмети добре засвоюються, а які викликають труднощі в їхньої дитини. Батьки бачать, як діти ставляться до навчання. Дитяча лінь, нестаранність і необов’язковість відразу ж впадають в око. Батьки повинні помітити ослаблення активності дитини в навчанні й вчасно допомогти їй.

Дитина повинна добре засвоїти, що відпочинок і розваги настають тільки після того, коли вивчені уроки.

Не можна допускати, щоб дитина виконувала завдання тільки «від» і «до». Треба спонукати її розширювати свої знання, шукати відповіді не тільки в підручнику, але й в іншій літературі: довідниках, енциклопедіях, журналах та іншому.

Дитині також необхідні нормальні умови для занять. Вона повинна мати своє робоче місце, де можна готувати уроки, читати без перешкод. Підручники й письмове приладдя повинні розташовуватись на книжкових полицях над письмовим столом. Крім того, дитину не слід звільняти від самообслуговування та праці в будинку. Для цього теж має бути час у режимі дня.

Батьки повинні жадати від дітей дбайливого ставлення до навчального приладдя, підручників та зошитів.Треба стежити, щоб діти не робили в підручниках позначок, щоб записи в зошитах і щоденнику були акуратними. Треба доводити дітям, що акуратна людина успішно виконує свої обов'язки, з нею приємно спілкуватися, від неї віє чистотою й охайністю.

Акуратність – риса особистості, що виражається в любові до порядку, у ретельності, точності й старанності в справах, а також у зовнішній охайності.

Придивіться і подумайте, чи працюють ваші діти в силу своїх природних задатків і можливостей. Деякі батьки припускаються помилки, потураючи своїм дітям у виборі улюблених і неулюблених предметів. Мовляв, тобі, синку, майбутньому лікарю чи податківцю, не обов'язково захоплюватися літературою чи історією.

До знань не можна ставитися прагматично: стануть вони в пригоді чи ні в майбутній роботі. Знання потрібні ще й для всебічного, багатого, щасливого духовного життя, не пов'язаного безпосередньо з працею. Не бійтеся, що вашим дітям важко вчитися. Адже набагато небезпечніше, коли їм занадто легко.

Лінощі, недбалість, бажання швидше звільнитися від тягаря навчання – це небезпечні близнюки, матір'ю яких є вузькість, обмеженість духовного життя в роки дитинства, отроцтва і ранньої юності.

( В. Сухомлинський)

Навчання для розуму – це як різьблення на мармуровій брилі. Усі видатні якості, які вирізняють філософа, оратора чи державного діяча, сховані в звичайній людині, і лише освіта виявляє їх.

( Д. Аддісон)

Усі люди ушляхетнюються навчанням, а не природою.

( Цицерон)

Усі батьки бажають виростити свою дитину щасливою, розумною, щоб вона вибрала правильну дорогу в житті, зуміла самореалізуватися. Важливе завдання батьків – учити дитину бути уважною. Пам’ять можна тренувати в грі, у виконанні обов’язків перед батьками, у дотриманні режиму дня, у спільних заняттях, прогулянках на природі, догляді за домашніми улюбленцями, під час обговорення книжок та телепередач.

У школі дитина потрапляє в коллектив, і тут вона повинна дотримуватися певних правил, виконувати різні вимоги, усвідомлювати, що таке «я» і «ми». Це служить вихованню волі, умінню житии серед людей. Самообслуговування й праця також тренують волю. Дитині доводиться приймати самостійні рішення, переборювати різні труднощі, на кожному кроці здобувати перемогу над собою, зневажати спокусами, поводитися не так, як хочеться, а так, як треба.

Від родини багато в чому залежить, чи навчиться дитина осмислювати все те, що отримано на уроці, із книжок і власних вражень. Це тісно пов'язано з терпінням, посидючістю, уважністю.

Батьки проводять багато часу на роботі. Здається, головне для них – дитину нагодувати, одягти, створити певні умови, а часу для того, щоб поговорити з дитиною про те, що робиться в її душі, у них бракує. І дитина, щоб не засмучувати батьків, на запитання «Як справи?» відповідає: «Нормально». А що значить НОРМАЛЬНО? Нормально для кого? Для неї? Для батьків?

Відкладіть справи вбік! Підійдіть до своєї дитини, обійміть її. Психологи стверджують: для того, щоб дитина почувала себе щасливою, потрібно сім разів протягом дня погладити її по голівці, обійняти, поплескати по плечу, підбадьорити, тобто через тілесний дотик підтвердити: «Я люблю тебе!»

Педагоги, психологи й батьки прагнуть зробити все можливе, щоб навчання школярів було успішним, щоб кожна дитина у своїй навчальній діяльності досягла більш високих результатів. Як же визначити реальні можливості кожного учня й створити саме такі умови, за яких навчання ставало б більш успішним?

Дуже часто розв'язання подібної проблеми бачать у проведенні додаткових занять, у репетиторстві, що насправді спрямоване лише на ліквідацію прогалин у знаннях. Однак недостатність знань, незадовільне засвоєння того чи іншого матеріалу часто є наслідком негативного ставлення дитини до навчання, низького рівня пізнавальної активності. Тому часом додаткові заняття малоефективні, оскільки вони спрямовані на ліквідацію наслідків, а не причини.

Заняття в школі можуть лише надати розумові правила, добуті чужим трудом. Але здатність користуватися ними розвиває виключно домашня самостійна праця.

( І. Кант)

Кiлькiсть переглядiв: 195