На колінах стою перед вами, сповідаю жалобу свою…

2019-11-29

Про голодомор вустами і серцями молодих ліцеїстів сьогодні, у 86 роковини трагедії, говорили у нашому закладі. Відомо, що події 1932–1933 років в Україні стали не лише найбільшою гуманітарною катастрофою в історії людства, а й незагоєною раною вітчизняної історії.

Похоронним дзвоном по всій нашій землі прокотилася страшнюча чума Голодомору. Ніколи-ніколи світ не бачив такого штучно створеного лиха. Ніколи-ніколи про горе настільки великого масштабу так голосно не мовчали в той час, коли десять мільйонів людей просто щезли з лиця землі, ніби й не народжувалися, не росли, не кохали, не плакали, не сміялися, не жили…

Хореографічна композиція у виконанні дівчат – старшокласників «Пам’ять бережемо в душах» стала своєрідною прелюдією розповіді про трагічні події нашої минувшини.

Учитель історії Валентина Олексіївна Ружан пригадала школярам факти про те, що у ті роки ніхто й не здогадувався, що на Україні, яка ще недавно годувала майже всю Європу, люди невинні гинули мільйонами… з голоду! Педагог акцентувала увагу учнів на тому, що найбільше в ті роки постраждали діти. Вона презентувала фрагмент меморіалу пам’яті жертвам Голодомору «Гірка пам'ять дитинства». Дівчинка на зображенні тримає в руках п’ять колосків, що символізували собою «славнозвісний» закон «Про п’ять колосків». А по периметру композиції розташовані слова Т.Г.Шевченка «І мертвим, і живим, і ненародженим…»

Також школярі переглянули відеоролик «Ти приніс мені яблуко», який показав, що про Голодомор повинен знати кожен і шанувати пам’ять про загиблих аби уникнути помилок для прийдешніх поколінь.

Олександра Василівна Яцуга наголосила, що сьогодні Україна велика, гарна. Та слід усе робити для того, аби історія не повторювалась, адже мільйони українців не даремно покинули цю стражденну землю, на якій тепер ми, сучасні українці, будуємо незалежну державу. Це наш біль, наша скорбота, наша Голгофа! І нині, запалюючи свічку, ми думаємо про них, тихенько молимося за їхній спокій, за світлу пам’ять. Знаємо, що головне не забувати їх – невинних жертв Сталінського терору, що так і не дожили до весни тридцять третього. Вони для нас – зразок волі і терпіння, приклад святих мучеників на землі. Вони варті частинки серця істинного українця, а також пошани кожного, хто може назвати себе Людиною! Разом із ліцеїстами педагог створила експозицію скорботи. І кожен класний колектив виготовив квітку пам’яті.

Повчальним фрагментом заходу став анонс художнього фільму «Ціна правди», який вийшов на екрани українських кінотеатрів.

Флеш – моб пам’яті, який наші ліцеїсти також провели в цей день, підкреслив, що пам’ятати і знати про жахливу трагедію Голодомору – мало. Її потрібно носити у душі, у серці. Бо ті нещасні люди не вмерли за щось, вони не боролися, не воювали і не відстоювали своє право на життя. Їм не дали такої змоги. Більшість просто згасла на очах. І не тому ми маємо пам’ятати про це, бо так треба, бо воно колись було, а тому – що це наша історія, наша правда, наш шлях, який нам довелось пройти. Нас нищили, вбивали, морили голодом, а ми йшли, спотикались, падали, але вставали, піднімали один одного і ступали далі. Головний меседж інформаційного заходу – «Ми пам’ятаємо! Ми сильні!»

Хореографічна композиція:wym-1575055329885